Еманюель Левінас Про Двоїсте Насилля, Іншого Та Війну

В статті розглядається тема насилля та війни у філософії Еманюеля Левінаса (1906-1995). Основна увага зосереджується на розкритті основних теоретичних засад та персональних мотивів його філософії. Зокрема, йдеться про феноменологічне тло Левінасового філософування та його особистий досвід насилля та війни. Водночас, акцентується увага на тому, що без урахування цих моментів осмислення Левінасової філософії не виглядатиме повним, а подекуди й зовсім розпадатиметься на непов’язані або неузгоджені між собою сюжети. Без них ми будемо мати Левінаса-феноменолога з непослідовною і не-феноменологічною етикою, або ж навпаки – Левінаса-етика з відірваною від реального світу і стану справ у ньому релігійною етикою. У статті аргументується позиція, згідно якої тема насилля і війни є тією, що пов’язує Левінасову етику та феноменологію. Особливу увагу приділено двоїстому характеру насилля: насилля Я над Іншим та насилля самого Іншого над Я. Так, наголошено на тому, що друге є не- 17оригінальним насиллям і його можна подолати, натомість, перше – оригінальним, неусувним та травматичним, тобто, таким, що його неможливо подолати взагалі. Війну ж Левінас розуміє як граничну форму будь-якого насилля та фундаментальний принцип буття, який призупиняє мораль