Деякі Міркування З Приводу Есея Алоїза Ріґля «До Питання Про Теперішній Культ Пам’Ятників...»

Сьогоднішні спорадичні, нерегульовані та нерегламентовані практики «відновлення-реставрації» того, що звично називають історичним спадком, викликають, і не тільки у знавців предмета, цілу низку запитань. Вони стосуються не лише того, чому й навіщо людство витрачає стільки зусиль на збереження пам’яток (точніше буде сказати – історичного й культурного спадку), але й коріння концепцій пам’ятникамонумента, і проекту збереження історичного спадку, і власне ідеї історичного спадку чи пам’ятки як такої. Перша частина нашого питання безпосередньо стосується збереження й підтримки пам’яті, культурної пам’яті, колективної пам’яті спільноти, а значить, і збереження та підтримки нашої ідентичності 1 . Щодо другої частини питання, то тривала історія вироблення концепції історичного спадку та ідеї збереження пам’яток (крім того, не будемо забувати і про поділ на «просто пам’ятник» – у значенні пам’ятника-монумента, та «історичний пам’ятник» – у значенні пам’ятки історії та культури) більш-менш щасливо завершується на рубежі ХІХ–ХХ ст. Неабияка роль у цьому належить представникові Віденської школи історії мистецтва професорові Алоїзу Ріґлю, і саме його есей про культ пам’ятників є важливою теоретичною віхою на цьому шляху.