Їжа, Сім’я Та Реформація: Від Родинного Портрету До Застілля В Мистецтві Ранньомодерних Нідерландів

Застільний портрет поєднав у собі елементи двох жанрів. Якщо композиційний поділ на «жіночу» і «чоловічу» половину зображення веде свій початок від богомільних девоційних портретів XV ст., то вплив марійних сюжетів, а також репрезентацій біблійних сюжетів, як­от шлюбу в Кані й Тайної вечері, маркують водночас спадкоємність художньої традиції та соціальні зміни, що полягали в підвищенні престижу родинного життя і появі необхідності експонувати його. На зміну більш прагматичному середньовічному трактуванню родини як засобу контролю над гріховними бажаннями та толерованого Церквою біологічного відтворення приходить ренесансний ідеал гармонійної родини, об’єднаної емпатією. Замість сакрального простору девоційного портрету члени родини є у просторі приватного помешкання. Якщо в XV ст. біблійні сюжети вписували в повсякденний інтер’єр, аби зробити їх зрозумілішими і ближчими глядачеві, то у XVI ст. відбувається інверсія сенсів – повсякденні образи за допомогою, зокрема, харчового символізму набувають священного символізму. Ключову роль у цьому відіграло поширення серед міського патриціату ідей «християнського» гуманізму (Еразма Роттердамського, Хуана Луїса Вівеса) та Реформації (Мартіна Лютера, Жана Кальвіна). Підвищення статусу родинного життя знайшло відображення у візуальній культурі. Адже зміщення фокусу зі шлюбу як метафори спасіння до шлюбу як ідеалу земного життя готувало ґрунт для емансипації родинного портрету від його релігійно забарвленого попередника – донаторського портрету. Тобто стверджувалася сакральність повсякденного, коли підкреслювалася божественність найбуденніших обов’язків чи ритуалів на кшталт сімейних трапез.