Вища Освіта В Незалежній Україні

Творення державних політик у різних сферах суспільного життя в Україні (у тому числі — й у вищій освіті) можна охарактеризувати як policy-of-no-policy. Попри значні трансформаційні процеси, дуже рідко вони були результатом осмисленого стратегічного планування, більшою мірою — були радше реакцією на певні поточні явища та події, подеколи — в режимі «пожежогасіння», «сьогодні-навчора». Зрештою, ці рішення витворювали певну клаптикову політику, метою якої часто було утримання status quo, аніж якісні та складні зміни. У результаті цього формувалась нова дійсність, котра малою мірою задовольняла всіх учасників процесу, складно піддавалась навіть описові, не те що зміні. У документі зроблено спробу окреслити основні зміни, що відбувались у політиці в сфері вищої освіти за період 1991–2018 років, зокрема: охоплення вищою освітою та розвиток мережі закладів вищої освіти в Україні; зміна популярності певних спеціальностей; організація навчального процесу; академічна кар’єра в Україні та її регулювання; розвиток системи забезпечення якості вищої освіти (ліцензування та акредитація); академічна мобільність. Документ покликаний надати загальне розуміння тенденцій розвитку вищої освіти та державних підходів до регулювання сфери. На позначення закладів, що надають вищу освіту, здавна застосовується термін «вищий навчальний заклад» і відповідна добре відома абревіатура «ВНЗ». Нова редакція Закону України «Про освіту» у 2017 р. змінила офіційну термінологію й на місце ВНЗ запровадила термін «заклад вищої освіти». Через охоплення нашим дослідженням більш як дводесятилітнього періоду історії політики в сфері освіти й через домінування у більшості публікацій того часу поняття «вищий навчальний заклад» надалі ми послуговуватимемось саме цим поняттям та його відповідним скороченням «ВНЗ».