Епілог Для Ганни: «Горе Всім, Хто Не Повернеться До Власного Дому»

Цей текст повинен був стати передмовою до опублікованого 2016 року російськомовного перекладу есею Ганни Арендт «Ми Біженці». Але доля склалася інакше, і вигадливі роздуми мене-біженця самі стали схожі на есей. Він присвячений Ганні Арендт та всім українським біженцям, про яких так незручно говорити вголос. Три роки тому в англійському перекладі було опубліковано роман українського письменника й поета Сергія Жадана під назвою «Ворошиловград» (Zhadan, 2016). Під обкладинкою з ще радянською назвою сьогоднішнього Луганська є віддзеркалений етос Донбасу, який дихає важким розпеченим повітрям, що наповнює легені нестерпною легкістю і попереджає про ірраціональну жорстокість та відкритість тамтешніх людей. Жадан представив світу синопсис маленького індустріяльного пострадянського (можливо, і не дуже пост-) всесвіту. Але в цьому всесвіті, всупереч усталеним мітам про бандитизм, корупцію та іржаву ностальгію за Радянським Союзом, звична вірність стає «Вірністю», а підлість – «Підлістю». Можливо, що перебільшення чуттєвої сторони життя є компенсацією нестачі емоцій в індустріяльній повсякденності. Тільки художники можуть помічати відчуття пару, сталі та бетону. Пересічним людям необхідно відчувати нервами, кінчиками пальців, переступати тонку лінію між раціональним та емоційним